Художній музей
Аудіогід Чорний дім (Baan Dam Museum)
Приблизно сорок павільйонів із почорнілого дерева на околиці Чіанграя, де художник Тхаван Дучані від 1975 до 2014 року перетворював роги, шкури й кістки на медитацію про смерть.
- 75 хв аудіо
- Ланнська архітектура
Садиба-музей художника Тхавана Дучані, Національного митця Таїланду, в тамбоні Нанг Лае на околиці Чіанграя. Він почав її зводити 1975 року і не припиняв розбудовувати й перетворювати до смерті 2014-го: понад 100 рай, близько 160 000 м², і понад 40 будівель народної архітектури півночі Таїланду, від великого залу Махавіхан до трикутного дому Трі Пхум, де він жив і малював.
У Таїланді кажуть, що Чіанграй — це два митці: «Чалерм саван, Тхаван нарок», Чалермчай — небо, Тхаван — пекло. Навпроти білого раю Чалермчая Косітпіпата Чорний дім — темний світ пристрастей і гріха Тхавана Дучані, з дахами храмів, що не вкривають жодного культу, і столами, оточеними стільцями з рогів буйвола.
Що подивитися
- Махавіхан — Великий чорний зал завдовжки 44 метри, на 44 дерев'яних стовпах, під чотириярусним ланнським дахом
- Столи з рогів — Довгі чорні столи зі стільцями з рогів буйвола і шкурами крокодилів як декоративним мотивом
- Трі Пхум — Трикутний дім Трьох світів, майстерня й житло Тхавана Дучані, тричі зруйнований бурями
- Малий храм — Дерев'яний Будда в Пхра Убосот Лек 1992 року, на шести стовпах
- Скелет слона — Цілий слон, виставлений під чорним павільйоном на палях
На околиці Чіанграя, в тамбоні Нанг Лае, стежка між деревами поєднує десятки будинків із чорного дерева з гострими дахами північних храмів. Це Чорний дім (พิพิธภัณฑ์บ้านดำ, Baan Dam Museum), садиба, яку художник Тхаван Дучані почав зводити 1975 року і розбудовував та перетворював до своєї смерті 2014-го. Місцеві називають її Баан Дам Нанг Лае, Чорний дім Нанг Лае, а нині це приватний художній музей площею понад 100 рай, близько 160 000 м², із понад 40 будівлями народної архітектури півночі Таїланду.
Історія Чорного дому — це історія його автора. Тхаван Дучані навчався в Рейксакадемії в Амстердамі між 1963 і 1969 роками; після повернення студенти порізали кілька його великих полотен, вважаючи їх образливими для буддизму, і він на роки припинив виставлятися в Таїланді. 2001 року його назвали Національним митцем Таїланду у візуальних мистецтвах. Він помер 3 вересня 2014 року, у 74 роки, і відтоді музеєм керує його син Дойтібет Дучані. Чорний колір, що дав назву місцю, для нього символізував страждання й смерть, теми, до яких він повертався знову і знову.
Його часто називають «Чорним храмом», але це не храм і не місце культу: це музей, будівлі якого наслідують ланнську релігійну архітектуру. У цьому ключ до архітектури Чорного дому: східчасті глиняні дахи, дерев’яні стовпи й сходи святилищ на службі особистого всесвіту з рогів, шкур, кісток і полотен у червоному, чорному й білому. Деякі будинки відомі за формою, як-от той, що ідеалізовано відтворює голову великого птаха-носорога, або той, що з круглими скляними вікнами нагадує напівзатонулий підводний човен; традиція не сходиться, у котрому з них спав художник.
Навіть його смерть не закрила цю історію. У вересні 2021 року художник, який був його учнем, розповів на телебаченні, що зберігає попіл кісток пальця Тхавана і хоче його шанувати й використати для створення твору; син публічно запротестував, попіл йому повернули, і 17 вересня 2021 року художник попросив вибачення в родини. Щоб дізнатися, що подивитися в Baan Dam Museum, аудіогід проводить комплексом за п’ять зупинок і 75 хвилин, від великого залу біля входу до будинку-майстерні й саду розсіяних павільйонів, з єдиною ниткою: цей Чорний дім — не макабрична примха, а справа цілого життя людини, яка дивилася в обличчя стражданню й смерті.
Небо з приказки лежить на південь від міста, у Білому храмі Чалермчая Косітпіпата, а слід Тхавана знову з’являється в іклах наг Синього храму. Далі на північ, у районі Чіангсен, Золотий трикутник виходить до злиття Руака й Меконгу.
Чорний зал на 44 метри
Baan Dam Museum
Коротко про цю зупинку
Маршрут починається перед Махавіханом, великим виставковим залом біля входу. Його збудували між 1999 і 2009 роками: він має 20,30 метра завширшки й 44 завдовжки, стоїть на 44 великих дерев’яних стовпах і здіймається на 2,8 метра над цегляним цоколем, зі сходами до східних і західних дверей. Вінчає його чотириярусний ланнський дах із неглазурованої глиняної черепиці, увінчаний лебединими хвостами (ханг хонг) та баралі.
Цей перший погляд спростовує прізвисько «Чорний храм». Темний гострий силует — це силует святилища півночі Таїланду, але він не вінчає жодного місця культу: це ворота до садиби художника, за номером 333 у селі Мае Пху Кха. Позаду розкинулася решта комплексу, понад 100 рай, усіяних понад 40 будівлями.
Перед фасадом аудіогід пояснює, чому митець вирішив надати своєму дому форму храму, яким він не є.
Стіл із рогів пекла
Довгий стіл Махавіхану
Коротко про цю зупинку
Усередині Махавіхану, коли очі звикають до півтемряви, на осі залу з’являється довгий стіл із темного дерева, вкритий шкурами й оточений стільцями з рогів буйвола, серед 44 стовпів. Це образ, що повторюється в інтер’єрах Baan Dam: довгі чорні столи, оточені стільцями з рогів буйвола та інших тварин, і шкури крокодилів, розкладені як декоративний мотив. З балок звисають ще шкури й роги, поруч із полотнами Тхавана в червоному, чорному й білому.
Панівний чорний колір — ключ до місця: для Тхавана Дучані він символізував страждання й смерть. Звідси приказка, що ходить у Таїланді, «Чалерм саван, Тхаван нарок» (Чалермчай — небо, Тхаван — пекло), яка протиставляє білий рай Чалермчая Косітпіпата, молодшого митця, теж із Чіанграя, темному світові пристрастей і гріха Тхавана.
Смерть для нього була не лише темою майстерні. Він розповідав, що у 37 років зробив собі власну труну з тонко обробленого дерева. На його кремації 2014 року, у храмі Ват Тхепсірін у Бангкоку, труна була червоно-золота, ним самим спроєктована й вкрита яскраво-червоними квітами, а молоді митці в чорному танцювали перед нею. Біля столу оповідь розповідає, як цей останній жест завершив справу цілого життя.
Будда для художника, якого цензурували
Малий храм Пхра Убосот Лек
Коротко про цю зупинку
Малий храм, Пхра Убосот Лек, — дерев’яна будівля 1992 року на шести стовпах заввишки 9,34 метра, зі східчастим глиняним дахом. Усередині він береже дерев’яного Будду під аркою тайського й бірманського стилю і править у комплексі за перехідний елемент до Махавіхану.
У його присутності є щось від відповіді. Після навчання в Рейксакадемії в Амстердамі між 1963 і 1969 роками Тхаван повернувся до Таїланду і побачив, як студенти порізали кілька його великих полотен, вважаючи їх образливими для буддизму; на роки він припинив виставлятися у власній країні. Через десятиліття, 2001 року, Офіс Національної комісії з культури назвав його Національним митцем Таїланду у візуальних мистецтвах.
Художник, якого звинувачували в осквернянні священного, зрештою збудував по-своєму ту релігійну архітектуру, яку йому дорікали. Перед малим храмом аудіогід розкриває цей поворот.
Трі Пхум, дім, що падав тричі
Трі Пхум, трикутний дім
Коротко про цю зупинку
Тут усе почалося. Трі Пхум — дім трикутного плану, піднятий на 25 дерев’яних стовпах, приблизно на 1,80 метра над землею, з терасами з обох боків. Його назва відсилає до Трьох світів буддійської космології. Його звели в 1976–1977 роках, лише через рік після того, як Тхаван 1975 року почав створювати Baan Dam, і бурі зруйнували його тричі: будівництво й відновлення зайняли загалом сім років.
Це була майстерня й житло художника. З цього дому вийшли його картини, які нині висять у музеях усього світу, тоді як навколо комплекс ріс і змінювався, ніколи не вважаючись завершеним.
У Чорного дому є й жива традиція. Щороку 27 вересня, у день, коли Тхаван народився 1939 року, Baan Dam відзначає День Тхавана Дучані: 2023 року, до його 84-ї річниці, день почався з підношення їжі 27 ченцям і церемонії заслуги, а продовжився стипендіями, Премією Тхавана Дучані в мистецтві й культурі та мистецьким ринком на території. 2024 року захід відзначив десятиліття. Перед трикутним домом оповідь відтворює, як він витримав бурі.
Слон під чорним павільйоном
Скелет слона
Коротко про цю зупинку
У глибині комплексу, між деревами й будинками з чорного дерева, павільйон на палях ховає цілий скелет слона. Остеологічну колекцію доповнюють дерев’яні різьблення з рогами буйвола, оленячими рогами і слоновими кістками, а в іншому з павільйонів саду ванна з високою стелею дає змогу підвішувати різьблених дерев’яних птахів. Багато будинків дозволяють побачити свій інтер’єр лише крізь вікна.
Перед кістками постає незручне питання: звідки все це взялося. Серед тих, хто обходить Baan Dam, ходить із вуст в уста заспокійливе пояснення: за народним повір’ям, усі тварини, чиї рештки наповнюють будинки, загинули природною смертю і не були вполювані для колекції. Ніхто не зміг цього повністю підтвердити.
Приватний всесвіт художника живе далі. Від 2014 року ним керує його син Дойтібет Дучані; у серпні 2018 року Baan Dam зібрав кількох Національних митців, щоб навчати студентів живопису, скульптури й інших мистецтв. Відвідуваність дуже залежить від сезону: у січні 2017 року говорили про щонайменше 15 000 відвідувачів на день, переважно китайців, у довгі святкові дні. Під павільйоном слона остання зупинка аудіогіда зв’язує кінці цього дерев’яного пекла.
