Спадщина ЮНЕСКО
Аудіогід Водні канали села Хунцунь
Гірський струмок, відведений шість століть тому, біжить повз кожні двері Хунцуня і пробирається під його залами: не вулиці проклали, а потім пустили воду, — це вода накреслила село.
- 20 хв аудіо
- Гідротехніка
Мережа кам'яних каналів Хунцуня з'явилася близько 1405 року, коли клан Ван, що поколіннями потерпав від пожеж і посух, послухав порад геомантів і відвів частину гірського струмка всередину села. Кам'яної загати у верхів'ї та мурованого каналу, яким вода тече лише завдяки схилові місцевості, вистачило, щоб принести свіжу воду до кожного дому. Траса з «дев'ятьма закрутами і десятьма вигинами» визначила хід вулиць і провулків, а приблизно через двісті років систему довершило Південне озеро. Вносячи Хунцунь до Світової спадщини 2000 року, ЮНЕСКО відзначило таке поєднання будинків із цілісною водною системою як унікальний збережений приклад.
У символічному плані села, накресленого як бик, цей звивистий канал — кишки тварини. І працює він, як першого дня: давнє правило клану, за переказом, відводило воду для пиття до восьмої ранку; сьогодні мешканці досі перуть одяг і миють овочі на його камінних сходинках, а під час зливи в червні 2024 року затоплена вулиця, за словами голови сільського комітету, висохла менш ніж за пів години.
Що подивитися
- Загата у верхів'ї — початок каналу, близько 1405 року
- Головний канал — дев'ять закрутів і десять вигинів повз кожні двері
- Камінні сходинки — щоденна пральня села
- Деї Тан — став 1815 року, який живить канал
- Вулиця каналу — вода завжди на тому самому рівні
Хто планує, що подивитися в Хунцуні, зазвичай думає про його кланові зали та Місячний став, але нитка, що пов’язує все, тече на рівні землі. Село заснував 1131 року клан Ван, і в перші століття, далеко від струмка, пожежі знищили багато будинків, а траплялися роки посухи без урожаю. За ери Юнле (1403–1424) голова клану доручив майстрові фен-шуй вивчити місцевість, переставив будівлі й завів воду: близько 1405 року прокопали канал, що досі біжить уздовж фасадів. Історія водних каналів Хунцуня — це й історія його архітектури, адже сітку вулиць прокладали слідом за плином води, а деякі родини навіть завели її до себе в дім. Щодо довжини є розбіжності: одні джерела називають трохи більше чотирьохсот метрів, інші — близько 1200, імовірно, тому що вимірюють головний відрізок або всю мережу. Повний маршрут, від загати до місця, де вода залишає село, набуває сенсу, коли йти за течією з аудіогідом, зупинка за зупинкою.
Канал впадає в Місячний став, а звідти вода тече далі до Південного озера; його початок, струмок Сісі, пролягає повз стародавні дерева біля входу.
Загата, народжена з вогню
Загата на струмку Сісі
Коротко про цю зупинку
У верхній частині села кам’яна стіна перетинає струмок від берега до берега і відводить частину його води в мурований канал. Немає ні насосів, ні коліс: вода рухається лише завдяки перепадові висот. Джерела не сходяться в назві струмка — одна версія називає його Західним струмком, інші по-різному, — але сходяться в причині будівництва. Біля загати стоїть копія стели, оригінал якої встановили навесні 1434 року, щоб пояснити, чому клан Ван звів гідросистему: два століття пожеж і років великої посухи.
Авторство траси досі під питанням. Одна версія приписує її Ван Сиці, який тричі наймав геоманта Хе Кеду з Хайяна (нині Сюнін); інша — жінці, Ху Чжун, яка нібито визначила гідравлічний план села за доби Мін. До цієї самої загати в лютому 2000 року, під уривчастою мжичкою, піднявся експерт ІКОМОС, надісланий оцінити заявку на Світову спадщину. Його висновок після проходу каналом оповідь приберігає для місця, де вода починає свою подорож.
Кишки бика і правило восьмої години
Арик у провулку
Коротко про цю зупинку
У провулках арик біжить попід самими фасадами, з чистою і завжди рухливою водою. Перед дверима до води спускаються плити: це камінні сходинки, якими століттями користувалися, щоб прати одяг і мити овочі, набирати воду чи поливати городи. Канал був водогоном давнього села, і парний напис це підсумовує: щоб прати й набирати воду, не треба було йти далеко до струмка, бо біля кожних дверей і в кожному провулку текло чисте джерело.
За переказом, правило предків клану Ван встановлювало, що вода каналу слугує для пиття до восьмої ранку і лише від цієї години її можна використовувати для прання; інша версія говорить про воду для готування, а оригінальний текст статуту в доступних джерелах не зберігся. Цей відрізок розкриває й символічне прочитання села: Хунцунь задуманий як бик, з головою на пагорбі Лейган, рогами — у двох деревах біля входу, тілом — у будинках і ногами — у чотирьох давніх мостах. Звивистий канал — його кишки.
Коли струмок заходить у дім
Критий відрізок каналу
Коротко про цю зупинку
Подекуди канал зникає під стіною чи порогом, перетинає зали й двори і знову з’являється на вулиці. Деякі родини пішли далі й відвели воду всередину своїх домів, створивши водні двори зі ставками для риб, як Біюань чи Деї Тан. Останній, 1815 року, має перед залою став, сполучений із каналом прихованим водоводом і оточений садами: вода в саду і сад у воді.
Ця розкіш має свою ціну, бо в темряві критих відрізків осідає мул. Коли Хунцунь внесли до списку 2000 року, ерозія довкілля знизила рівень води й замулила русла, хоча більша частина системи лишалася в прийнятному стані. Тому щороку, у перший місяць і зазвичай перед китайським Новим роком, усе село вичищає мул лопатами, кожен мешканець — на відрізку біля свого дому, без техніки, щоб не пошкодити давні матеріали. У найважчих місцях хтось мусить залазити всередину й копати. Легенда розповідає, що коли не існувало інструментів, щоб їх прочищати, на цих відрізках розводили черепах, які своїм невпинним сновиганням не давали мулу осідати.
Село, яке не затоплює
Вулиця каналу
Коротко про цю зупинку
Нижче за течією потік працює як компас: проти течії — углиб села, за течією — до виходу і Південного озера. Вода проходить через Місячний став, тече до Південного озера, зрошує поля й садки і повертається до річки. Чи йде дощ, чи ні, її рівень тримається на сталій висоті, трохи нижче за містки з плит, що ведуть до дверей, і цей задум живої цілий рік води пояснює, чому село пережило численні повені.
Найсвіжіше випробування прийшло 2024 року, коли між 18 і 28 червня в Хуаншані випало в середньому 590 мм опадів і багато туристичних об’єктів закрилися. Хунцунь лишався відкритим: заслінки загати закрили, щоб канали відводили лише дощову воду, і, за словами голови сільського комітету, вода, що вихлюпнулася на вулицю, не сягнула 20 см і зійшла менш ніж за пів години. Це те поєднання будинків і води, яке ЮНЕСКО визнало унікальним 2000 року і яким мешканці й далі щодня користуються для прання. Порівняння з двома великими європейськими містами, яке залишив оцінювальний візит того року, приберігається для кінця маршруту.
