Святилище IX століття
Аудіогід Гоа Гаджа (Goa Gajah)
Під дорогою, на дні видолинка, велетенське обличчя з виряченими очима розкриває рота, щоб крізь нього заходили. У Слоновій печері ніколи не було слона, а в тому самому яру індуїстське й буддійське Балі вже тисячу років ділять камінь.
- 45 хв аудіо
- Індуїзм і буддизм
Goa Gajah, Слонова печера, лежить у селі Беділу, в окрузі Блахбату реґентства Ґіаньяр, приблизно за 27 км від Денпасара, неподалік річки Петану. Печеру датують IX століттям, хоча святилище в цілому приписують балійському королівству XI століття. 1365 року воно вже згадувалося під назвою Lwa Gajah в Desawarnana, яванській придворній поемі, відомій також як Nagarakretagama.
Найдивовижніше з'явилося на світ найпізніше. Голландські археологи заново відкрили печеру 1923 року, але купальний басейн і його фонтани лишалися похованими до 1954-го. Систематичні розкопки Й. Л. Крейсмана в 1954–1979 роках відкрили жіночі постаті, що виливають воду з глечиків, а по той бік яру чекали буддійські рельєфи, які вважають давнішими за саму індуїстську печеру.
Що подивитися
- Паща велетня — обличчя з виряченими очима, вирізьблене в скелі й оточене листям, тваринами й постатями, слугує входом до печери
- Ґанеша й трилінґа — бог зі слоновою головою в західній ніші та три лінґи Шіви на одній основі у східній
- Купальний басейн — похований до 1954 року, з жіночими постатями, що виливають воду з глечиків
- Харіті — буддійська захисниця дітей, оточена маленькими постатями, в павільйоні біля печери
- Буддійські рештки — уламки ступ із парасолькоподібним вінчанням на дні яру Tukad Pangkung
Goa Gajah, Слонова печера, — святилище, сховане під дорогою в Беділу, в реґентстві Ґіаньяр, приблизно за 27 км від Денпасара й неподалік річки Петану. Історія Гоа Гаджа починається в IX столітті, до якого відносять печеру, хоча святилище в цілому пов’язують із балійським королівством XI століття. Його назва була відома вже 1365 року: Desawarnana, яванська придворна поема, відома й як Nagarakretagama, згадує його як Lwa Gajah.
Потім настало забуття. Голландські археологи заново відкрили печеру 1923 року, але купальний басейн і його фонтани з’явилися лише 1954-го, а систематичні розкопки під керівництвом Й. Л. Крейсмана тривали до 1979 року. 19 жовтня 1995 року Гоа Гаджа потрапила до орієнтовного списку світової спадщини ЮНЕСКО, з якого була вилучена 2015-го.
Що подивитися в Гоа Гаджа, впорядковано в три зупинки: спуск у видолинок, вирізьблена паща велетня з Ґанешею й лінґами всередині та купальний басейн із буддійськими рештками яру. Архітектура Гоа Гаджа розповідає, камінь за каменем, як дві релігії ділили одну порожнину тисячу років, і ця історія набуває повного сенсу під час проходження з аудіогідом.
Серед давніх святилищ долин священних річок значиться також храм Тірта Емпул, а приблизно за 3,1 км лежить Священний ліс мавп.
Спуск у видолинок
Верх сходів
Коротко про цю зупинку
Нагорі сходів, перед спуском, святилище ще не показується: воно лежить нижче дороги, у видолинку біля річки Петану. Те, що чекає внизу, — місце з віком, який важко осягнути. Печеру датують IX століттям, а комплекс пов’язують із балійським королівством XI століття; 1365 року поема яванського двору Desawarnana вже називала його Lwa Gajah.
Ця назва лежить в основі маленької загадки, бо ніхто не може дійти згоди, чому це Слонова печера. Народне повір’я каже, що вона походить від Lwa Gajah, ріки слона, як нібито називали Петану в давній поемі; інші приписують її Ґанеші зі слоновою головою, що зберігається всередині, ще інші — просто розміру обличчя, вирізьбленого при вході. Слона тут ніколи не було, а проте це Слонова печера.
Святилище століттями лишалося поза полем зору, доки голландські археологи не відкрили його заново 1923 року. І навіть тоді важлива частина ще три десятиліття лишалася прихованою. Що знайшли потім і де, розкриває оповідь біля підніжжя сходів.
Паща велетня
Вхід до печери
Коротко про цю зупинку
На подвір’ї, перед входом, печера заявляє про себе велетенським обличчям з виряченими очима й відкритим ротом, оточеним вихром листя, тварин і вирізьблених постатей. Паща і є входом: щоб потрапити всередину, її треба пройти наскрізь. Від велетня зберігся навіть уламок його кам’яного меча.
Усередині печера має форму літери T. У західній ніші сидить Ґанеша, бог зі слоновою головою; у східній здіймаються три лінґи на одній основі, трилінґа, емблеми Шіви. Це слід шиваїтського відлюдництва, вирубаного в скелі.
Зовсім поруч, у павільйоні біля печери, стерта статуя Харіті, буддійської захисниці дітей, постає оточена сімома маленькими постатями. Її присутність біля святилища Шіви — перша ознака того, що Гоа Гаджа береже більше ніж одну віру.
Басейн і інша віра
Купальний басейн
Коротко про цю зупинку
Поруч зі стежкою, що спускається до яру, відкривається купальний басейн, прямокутна водойма, заглиблена в землю. На його стіні жіночі постаті виливають воду з глечиків, які тримають; найпоширеніші описи налічують сім, одна з яких зруйнована землетрусом, і ототожнюють їх зі священними ріками Індії. Цей комплекс лишався похованим навіть після повторного відкриття печери 1923 року: на світ він вийшов лише 1954-го.
Того року почалися систематичні розкопки Й. Л. Крейсмана, які тривали до 1979 року й відкрили купальний комплекс із постатями-носіями водограїв. Те, що видавалося індуїстським святилищем, виявилося лише частиною місця.
По той бік яру Tukad Pangkung, біля струмка, лежать уламки буддійських ступ із парасолькоподібним вінчанням. Буддійські рельєфи південного боку датують початком X століття й вважають давнішими за індуїстську печеру, а статуя Харіті з маленькими постатями доповнює картину. Як ці дві релігії вмістилися в одній порожнині, — історія, яку аудіогід залишає на кінець маршруту.
